|
З ростом вживання кави, природні дикі зарослі
кавового дерева в Ефіопії не могли задовольнити попит. Доставка
кави з важкодоступної та малонаселеної області Ефіопії Каффа була
справою довгою, важкою та дорогою. Ці обставини штовхали на створення
штучних насаджень кавових дерев. Перші спроби створення штучних
насаджень були зроблені в Ємені. Очевидно, кавове дерево потрапило
спочатку в Ємен як декоративне у сад короля. Однак, вирощування
кави незабаром перетворилось тут на одну з ведучих галузей економіки.
Для цього у Ємену було все: сприятлива економічна ситуація, плодоносні
землі гірських схилів Джебаля, пекучі промені південного сонця,
працелюбство простолюду та достатньо розвинена для свого часу
культура народу. Араби Ємену розробляють агромироприємства по
вирощенню кави, покращують культуру, підвищують якість кави, виводять
ряд нових сортів, в тому числі знаменитий мокко.
Протягом більш ніж 200 років Ємен був єдиною
країною, що поставляла каву на світовий ринок. Але прийшов час,
коли араби не змогли дати потрібної кількості кави. Не відчуваючи
біди, араби вирушили в іншу країни у пошуках нових земель, придатних
для вирощування кавового дерева. Вони почали розводити каву в
деяких країнах південно-східної Азії. Цей крок був фатальним для
Ємену. Голландські підприємці підхопили їхню ініціативу і почали
розводити культуру у своїх колоніях – на острові Ява, Батавії
та інших островах Океанії, надовго засекретивши виробництво кави.
А Ємен з тих пір втратив кавову корону і повільно став відтіснятися,
поки не зайняв останнє місце в ряді країн-виробників кави. Попит
та ціни на каву росли з нечуваною швидкістю. Голландці, що володіли
кавовими плантаціями, збагачувались. Вони сильно охороняли свої
плантації, присікаючи будь-які спроби вивести саджанці дорогоцінного
дерева. У 1714 році магістрат Амстердаму подарував королю Людовіку
XIV одне кавове дерево як величезну рідкість. Посаджене в Марлі,
воно прижилося, але спроби вивести сіянці із насіння цього дерева
не вдалися. Тоді французи відважилися на крайність – вони вкрали
декілька сіянців кавового дерева, що крадькома відправлялися з
Батавії у ботанічний сад Амстердаму. Із насіння вкрадених дерев
у 1723 році у Паризькому ботанічному саду вдалося виростити єдине
дерево.
Король доручив капітану Де Кліє перевезти вирощене
дерево на острів Мартініку. Де Кліє з великим ризиком виконав
доручення короля. На Мартініці він організував кавові плантації.
У 1778 році там нараховувалось 16 мільйонів дерев. Франція стала
власником багатого джерела прибутків і через це спорудила пам’ятник
капітану Де Кліє на острові Мартініка. В перегонах за наживою
не відставали від Голландії та Франції Іспанія, Португалія, Англія
та інші країни Європи. Захоплюючи нові землі, вони розводили там
кавові плантації. Так, Англія у 1696 році, окупувавши острів Цейлон,
почала розводити там кавові плантації, знищуючи корінні породи
дерев, зганяючи місцевих жителів з землі, що вони обробляли. Але
кавові плантації Цейлону настигла жахлива участь. На дерева напала
найстрашніша для них хвороба – іржаний грибок. З 1769 по 1839
роки від майже повністю знищик плантації кави. Дерева, що залишились,
були вирублені, спалені, а на очищених площах розселилась новий,
не менш легендарний гість тропічних лісів – гевея, привезена з
далекої південної Америки з берегів таємничої Амазонки. Насадження
гевеї, що дають латекс „као-чу”, досі складають важливу статтю
прибутку країни Шрі-Ланка.
В цей же час в Бразилії у басейні ріки Амазонки
колонізатори повним ходом знищували плантації гевеї та на їх місце
висаджували кавові дерева. Сприятливе поєднання кліматичних умов
та економічної ситуації і червоний грунт „терра тоша” швидко зробили
Бразилію світовою кавовою кпраїною. Вже у 1850 році Бразилія давала
біля половини світового виробництва кави. З тих пір вже більше
100 років Бразилія міцно втримує пальму лідерства у виробництві
кави. В знак особливої вдячності кавовому дереву, що створило
їм гучну славу „кавової держави”, Бразилія спорудила на площі
міста Сан-Пауло пам’ятник – кавове дерево. Більшість інших країн,
що виробляли каву, колись були колоніями європейських держав.
Метрополії різними методами підтримували розведення кавових плантацій
у своїх колоніях, де були родючі землі та дешеві робочі руки.
Спочатку на нових землях розводили один відомий на той час сорт
кави – арабіку. Але проходили пошуки нових видів. Одна за іншою
експедиції вирушали у глибинну Африку. Пробираючись крізь дрімучі
ліси, крокуючи по болотах та безводних пустелях, скараскаючись
по горах, втомлені від спеки та спраги, експедиції йшли і йшли
у пошуках маленького кавового дерева.
Нарешті, у 1830 році пошуки увінчалися успіхом.
У Західній Африці, Ліберії, був знайдений ще один сорт кави. Дерева
цього виду сягали висоти 15 метрів та мали видовжені крупні листя.
Дерево цвіло та плодоносило круглий рік, даючи великі та сильно
витягнуті плоди. Воно виявилося досить стійким до шкідників та
хвороб. Потім за цим ботанічним видом затвердилась назва „ліберійська
кава”. У 1904 році французький вчений Шевелье відкрив у Центральній
Африці біля озера Чад новий, невідомий науці вид кави, що був
названий ним в майбутньому „кава ексцельсія”. Трохи пізніше була
відкрита кава робу ста. Вона росте в дикому стані в джунглях Центральної
Африки. Виготовляють каву робу ста в Конго, Мозамбіку, Анголі,
Гвінеї и деяких інших країнах. Пошуки нових видів кави продовжуються
по сьогоднішній день. Вченим вдалося в малодосліджених районах
Африки відкрити багато нових видів кавового дерева, але всі вони
не знайшли широкого вжитку. Арабка була і залишається основним
видом, який започаткував багаточисельні сорти кави, котрі розводяться
з метою промислової експлуатації.
ЧИТАТИ
ДАЛІ >>>
|
